Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Шрифт:

XVIII Тепер би то отеє треба нам їхати слідом за Шрамом і його сином, і все, що з ними діялось, по ряду оповідати; тілько ж, якби почав я виставлятиме в картинах да в речах, як той Тетеря обліг Паволоч, як хотів достати і вистинати усе місто за турбацію супротив гетьманської зверхності і як старий Шрам головою своєю одкупив полковий свій город, то б не скоро ще скончив своє оповіданнє. Нехай же останеться та історія до іншого часу, а тепер скажемо коротко, що Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря, окаянний, не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти. Так, зогнавши з світу свого ворога, удовольнивсь, дав Паволочі впокій і одійшов із військом до свого столечного

міста. Того ж року, вступаючи в осінь, о святому Сімеоні, одтято голову й Сомкові з

Васютою у городі Борзні, на Гончарівці. Брюховецький доказав таки свого, хоч послі й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю. Так-то той щирий козарлюга і піп, Іван Шрам паволоцький, і славний лицар Сомко переяславський, не врадивши нічого супротив лихої української долі, полягли од беззаконного меча шановними головами. Хоть же вони і полягли головами, хоть і вмерли лютою смертю, да не вмерла, не полягла їх слава. Буде їх слава славна поміж земляками, поміж літописами, поміж усіма розумними головами. Тут би мені й скончити свою історію про ту чорну раду, про ту запорозьку оману; да хочеться ще озирнутись на тих, що послі тої біди остались живі на світі. Одправивши по панотцеві похорони, поплакавши да пожурившись, Петро недовго загаявсь у Паволочі. Думав був піти на Запорожжє і розпродав усе своє добро, да якось і звернув мислі на Київ. Опинивсь козак коло Хмарища. Звонтпив, однак, да й дуже, ізблизившись до хутора. Ворота були не причинені: не стеріг їх Василь

Невольник. «Мабуть, ніхто не вернувсь у Хмарище!» - подумав Петро; серце занило.

Іде до хати. Квітки коло хати позасихали і позаростали бур'яном. Як ось чує - наче хто співає стиха. «Боже мій! Чий же се голос?» Біжить у хату, одчинив двері, аж так! І Леся й Череваниха - обидві в пекарні.
– Боже мій милий!
– крикнула Череваниха, сплеснувши руками. А Петро, як ускочив у хату, то й став у порога, як укопаний. А Леся як сиділа на ослоні коло стола, то так і осталась, і з міста не зворухнеться. Да вже

Череваниха почала Петра обнімати; тілько вже тепер пригортала до себе з щирим серцем, як рідного сина. Петро тепер уже сміло підступив до Лесі, обняв і поціловав її, як брат сестру; а вона аж слізоньками вмилась. Довгенько з радощів не змогли до себе прийти; плакали, сміялись, розпитовали і одне одному перебивали. Як ось - у двері сунеться Черевань. Насилу переступив через поріг од радості; тілько «бгатику!» - да й кинувсь до Петра, розставивши руки; обіймає, цілує і хоче сказати щось, і все тілько «бгатику!» - да й замовкне. Як же вже трохи вгамовались, тоді Череваниха посадила Петра на лавці і сама сіла коло його (а Леся з другого боку, і обидві держались йому за руки) да й каже: - Ну, тепер же розкажи усе по ряду, Петрусю, щоб ми знали, як отеє тебе бог спас од смерті. Нам сказано, що ти вже певно оддав з панотцем богові душу. А Черевань мостивсь, мостивсь, як би ближче було слухати; сідав і коло жінки, і коло дочки, так усе далеко і треба голову набік нагинати, щоб на Петра дивитись; далі взяв да й сів напротив його долі, підобгавши під себе ноги.
– Ну,- каже,- бгате, тепер розказуй, а ми слухаємо. От і почав Петро усе оповідати, як було в Паволочі. Не раз приймались усі плакати. Як же дойшло до прощання з панотцем, то Черевань так і зарюмав да одною рукою сльози втирає, а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче. А про Череваниху да про Лесю що вже й казати! Усі злились у одно серце і в одну душу; і тяжко було всім, і якось радісно.
– Розкажіть же,- каже Петро,- і ви тепер, як ви викрутились од запорожця да добрались до Хмарища?
– Ні,- каже Череваниха,- хіба він викрутив нас із біди, а не ми викрутились од його. Братик мій узяв нас був добре в свої руки. Того ж дня ввечері, як була та безталанна рада, і почав зараз сватати Лесю за ледащицю Вуяхевича. Як ось смерком їде Кирило Тур, а за ним десятеро запорожців у двір. Показав братові якийсь перстень: «Оддавай,- каже,- мені Череваня з усім його кодлом».- «Нащо?

Куди?» - «Звелів гетьман забрати да везти просто до Гадяча. Мабуть, Череванівні на роду написано бути гетьманшею».
– Так, так, бгатику!
– каже Черевань.- Я вже думав, що справді доведеться зробитись собачим родичем.
– Стали просити,- знов веде річ Череваниха,- стали просити Кирила Тура, щоб не губив невинної душі - куди! І не дивиться. Запрягли коні в ридван, посадили

Василя Невольника за погонича і помчали

нас із двору. Ми плачемо. А Кирило Тур тоді: «Не плачте, курячі голови! Вам треба радуватись, а не плакати: не в Гадяч я одвезу вас, а в Хмарище». Ми давай дяковати, а він: «Що мені з такої дяки?

Тоді мені подякуєте, як на рушнику з вашою кралею стану». Ми знов так і похололи: із одного лиха да в друге! І таки справді думали, що в його ся думка в серці. Да вже як привезли нас у Хмарище, тоді вразький запорожець сміється та й каже: «А ви справді думали, що я такий дурень, як яке Шраменя! Нехай вам цур, вражим бабам! Од вас усе лихо стає на землі! Лучче з вами зовсім не знатись!

Нехай лишень зварять нам вечеряти: нам іще далека дорога».
– Куди ж се їм була далека дорога?
– спитав Петро.
– У Чорну Гору, бгатику,- каже Черевань,- Додержав-таки Кирило Тур свого слова, що все хваливсь Чорною Горою. Я про все розпитав, бенкетуючи з ними за вечерею.

Попились празькі запорожці так, що й повивертались у садку на траві. Думав, що ще й завтра будуть у мене похмелятись; устану вранці, аж їх і слід простиг: такий народ! Так розказував Кирило Тур за вечерею: «Я,- каже,- з самого першу хотів направити братчиків на добру дорогу, щоб Сомка з гетьманства не спихали, так що ж, коли Іванцеві сам чорт помагає? Уже якими я шляхами до січової громади не заходив! Так ні, та й годі! От,- каже,- бачучи, що вже тут чортяка заварив собі кашу, що вже Сомкові і в сто голів помоги не видумаєш, махнув рукою, та, щоб не бачити того лиха і не чути про його, і хотів ото з'їхати з України. Так от же,- каже,- нечистий підсунув під ніс вашу кралю. Тепер уже співайте,- каже,-

Сомкові вічную пам'ять: не сьогодні, так завтра поляже його золота голова…»

Так чи піймеш ти, бгатику, віри? Як розказував про Сомка, то наче і всміхається вразький запорожець, а сльоза в ложку тілько - кап!
– Так отеє він,- каже Петро,- і сестру, й матір покинув для тої Чорної Гори?
– Ми, бгате, в його питали: «Як же ти зоставив свою матір одну з дочкою при старості?» - «Що,- каже,- козакові матір? Наша мати - війна з бусурманами, наша сестра - гостра шаблюка! Зоставив я їм грошей, буде з їх, поки живі; а запорожця господь сотворив не для запічка!» Отакий химерник! Так, розпитуючись да розмовляючи, і незчулись, як настала обідня година. Коли ж саме перед обідом шасть у хату Василь Невольник і веде за собою слідом божого чоловіка. Ходив старий на торг у Київ да, попавши там десь дідуся, зараз і загарбав його до Череваня: дуже кохавсь Черевань у його співах. Як же то зрадів

Василь Невольник, побачивши Шраменка! То з того, то з другого боку зайде, розставить руки, здвигне плечима і, бачся, сам собі не йме віри. І божий чоловік зрадів: аж усміхавсь, облапуючи кругом Петра. Ще веселіш почали тоді гомоніти.

Леся щебетала, як ластівочка. Послі обіду божий чоловік іграв і співав усяких поважних пісень. А як одходив із Хмарища, Петро положив йому гаман грошей за пазуху на викуп невольника з неволі, за панотцеву душу.
– Смутно мені,- каже божому чоловікові,- що в світі ледащо панує, а добре за працю й за горе не має жодної награди!
– Не кажи так, синку,- дав одвіт божий чоловік,- усякому єсть своя кара і награда од бога.
– Як же?
– каже Петро.- Іванець ось вознесен, а Сомко з моїм панотцем гіркую випили. А божий чоловік: - Іванця бог гріхом уже покарав; а праведному чоловікові якої треба в світі награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Діти тілько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край світу, той іншого блага бажає… Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча от моїх ближніх? А се ж хіба мала милость господня? Мала милость, що моя душа сміє

і зможе таке, що іншому й не присниться?.. Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою? Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога! Так проглаголавши, замовк старий, похилив голову, загадавсь і всі задумались од його речі. Далі поклонивсь божий чоловік на всі сторони і пішов з хати почепивши через плече бандуру. А Петро і оставсь у Череваня, як у своїй сем'ї. Черевань йому став тепер за батька, а Череваниха за матір. Стали жити вкупі люб'язно да приязно. Ну, сього вже хоть і не казати, що, зождавши півроку, чи що, почали думати й про весіллє. Іще не гаразд і весна розгулялась, іще й вишеньки в саду в Лесі не одцвілись, а вже Петро із Лесею і в парі.

Поделиться:
Популярные книги

Фландри с Земли (Фландри с Терры)

Андерсон Пол Уильям
7. Доминик Флэндри
Фантастика:
боевая фантастика
7.33
рейтинг книги
Фландри с Земли (Фландри с Терры)

Лечение заболеваний позвоночника и суставов традиционными и нетрадиционными способами

Нестерова Дарья Владимировна
Научно-образовательная:
медицина
6.40
рейтинг книги
Лечение заболеваний позвоночника и суставов традиционными и нетрадиционными способами

Под знаком Песца

Видум Инди
1. Под знаком Песца
Фантастика:
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Под знаком Песца

Второгодка. Книга 4. Подавать холодным

Ромов Дмитрий
4. Второгодка
Фантастика:
героическая фантастика
альтернативная история
сказочная фантастика
6.00
рейтинг книги
Второгодка. Книга 4. Подавать холодным

Трактат об электричестве и магнетизме

Максвелл Джеймс Клерк
146. Классики науки
Научно-образовательная:
прочая научная литература
физика
5.00
рейтинг книги
Трактат об электричестве и магнетизме

Страсть

Бэнкс Майя
2. Затаивший дыхание
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
8.44
рейтинг книги
Страсть

Романов. Том 1 и Том 2

Кощеев Владимир
1. Романов
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
альтернативная история
5.25
рейтинг книги
Романов. Том 1 и Том 2

Точка Бифуркации VIII

Смит Дейлор
8. ТБ
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Точка Бифуркации VIII

Пламенев. Книга XII

Карелин Сергей Витальевич
12. Пламенев
Фантастика:
аниме
уся
сказочная фантастика
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Пламенев. Книга XII

Очерки времен и событий из истории российских евреев. 1945 – 1970 гг. Книга 6

Кандель Феликс Соломонович
Научно-образовательная:
история
5.00
рейтинг книги
Очерки времен и событий из истории российских евреев. 1945 – 1970 гг. Книга 6

Кодекс Крови. Книга ХIII

Борзых М.
13. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
5.25
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга ХIII

Газлайтер. Том 16

Володин Григорий Григорьевич
16. История Телепата
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
6.40
рейтинг книги
Газлайтер. Том 16

Неудержимый. Книга V

Боярский Андрей
5. Неудержимый
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга V

Военная агентурная разведка. История вне идеологии и политики

Соколов Владимир Николаевич
Научно-образовательная:
военная история
cпецслужбы
6.20
рейтинг книги
Военная агентурная разведка. История вне идеологии и политики