Чарлі і шоколадна фабрика

Роальд Дал «Чарлі і шоколадна фабрика»

«Чарлі і шоколадна фабрика» — найпопулярніша книга Роальда Дала, одного з літературних батьків Джоан Ролінґ — авторки «Гаррі Поттера»...

Жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік — на його день народження — дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода, яка не залишить байдужими ні дітей, ні дорослих. Можливо, це найзворушливіша повість нашого часу. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» стверджує, що «Чарлі й шоколадна фабрика» — одна з тих справжніх і захоплюючих книжок, які необхідно прочитати кожній дитині.

Автор: Роальд

Дал

Переклад: з англійської Віктора Морозова

за редакцією О. Негребецького та І. Малковича

Обкладинка: Євгенія Гапчинська

Ілюстрації: Квентін Блейк

Вікова група: для старших дошкільнят та молодших школярів

Інформація про паперовий варіант книги:

Тип видання: тверда ґлянцева палітурка, чорно-білі ілюстрації

Формат: 130x200 мм

Кількість сторінок: 240

Рекомендована ціна: 30 грн.

У продажу: з 2005 року

ISBN: 978-966-7047-47-4

Видавництво: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Офіційний сайт: http://ababahalamaha.com.ua/

Цифрування © Bushido для сайту Hurtom.com, 2013

Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005

ababahalamaha.com.ua

«Чарлі і шоколадна фабрика» — найпопулярніша книга Роальда Дала, якого часто називають «літературним батьком» Джоан Ролінґ — авторки «Гаррі Поттера».

...Жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік — на його день народження, дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода, яка не залишить байдужими ні дітей, ні дорослих. Можливо, це найзворушливіша повість нашого часу. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» стверджує, що «Чарлі й шоколадна фабрика» — одна з тих справжніх і захоплюючих книжок, які необхідно прочитати кожній дитині...

Ці двоє старезних людей — батько й мати пана Бакета. Їх звати дідунь Джо та бабуся Джозефіна.

А ці двоє

старезних людей — батько й мати пані Бакет. Їх звати дідусь Джордж та бабуня Джорджина.

Це — пан Бакет. Це — пані Бакет.

Пан та пані Бакети мають синочка, якого звати Чарлі Бакет.

Це — Чарлі.

Добрий вам день. І вам добрий день. І вам.

Він радий вас бачити.

Уся їхня родина — шестеро дорослих (полічіть) і малий Чарлі Бакет — мешкає в дерев’яній хатинці на краю великого міста.

Хатинка аж ніяк не була розрахована на стількох людей, і жилося їм там страшенно незручно. Мала вона всього дві кімнатки й однісіньке ліжко. Ліжко віддали чотирьом стареньким, бо вони ж такі кволі й утомлені. Такі втомлені, що ніколи й не злазили з ліжка.

Дідунь Джо та бабуся Джозефіна лежали з одного кінця, а дідусь Джордж та бабуня Джорджина — з другого.

Пан і пані Бакети спали з малим Чарлі Баке том в іншій кімнатці, на матрацах на підлозі.

Влітку це ще було сяк-так, а от узимку, коли по підлозі цілісіньку ніч віяли крижані протяги, ставало нестерпно.

Вони й не мріяли купити кращу хату, чи хоч би ще одне ліжко, бо були дуже вбогі.

З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день сидів на лаві, накручуючи кришечки на тюбики з пастою. Але за накручування кришечок багато не платять, і бідолашний пан Бакет, хоч як багато він працював і як швидко накручував кришечки, ніколи не заробляв стільки, щоб купити бодай половину потрібних для такої великої родини речей. Грошей не вистачало навіть на харчі. На сніданок вони їли хліб з маргарином, на обід — варену картоплю з капустою, а на вечерю — капусняк. Трохи краще бувало в неділю. Усі чекали, коли настане неділя, бо хоч страви готували ті самі, але кожному дозволялося з’їсти по дві порції.

Бакети, звісно, не вмирали з голоду, але всім їм — обом дідусям, обом бабусям, батькові Чарлі, матері Чарлі і особливо малому Чарлі — з ранку до ночі здавалося, що животи поприсихали до спин.

Чарлі було найгірше. І хоч батько з матір’ю часто за обідом чи вечерею віддавали йому свої порції, та хлопцеві все одно було мало, бо він ріс. Чарлі страшенно кортіло чогось ситнішого й смачнішого за капусту з капусняком. А понад усе він хотів... ШОКОЛАДУ.

Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах крамничок цілі стоси величезних шоколадних плиток. Він зупинявся й дивився на них, притискаючись носом до скла і стікаючи слиною. Щодня він бачив, як інші дітлахи виймали з кишень шоколадні цукерки й пожадливо їх поглинали, і це, звичайно, була для нього велика мука.

Чарлі Бакет міг відчути смак шоколаду єдиний раз на рік, на свій день народження. Уся родина заощаджувала для цього гроші і, коли наставав знаменний день, Чарлі з самісінького чудесного ранку дарували невеличку шоколадну плиточку. І щоразу він акуратно ховав цю плиточку в спеціальну дерев’яну коробочку і зберігав її, ніби вона була зі щирого золота.

Кілька наступних днів не смів до неї навіть торкатися — тільки дивився. Коли ж урешті не витримував, то віддирав з куточка манюсінький шматочок паперової обгортки, щоб визирнув манюсінький шматочок шоколаду, а тоді відкушував звідти манюсіньку крихточку — аби тільки відчути цей чудесний солодкий смак, що поволі розтікався по язиці. На другий день відкушував ще одну крихточку, а тоді ще і ще. Отак Чарлі примудрявся розтягти десятицентову плиточку шоколаду більш як на місяць.