Буремні дев'яності
Шрифт:
Педді страх як не любив управляючих іноземців.
— Нам у промисловості потрібні такі люди, як ви, Олфе, — казав він. — Практики. Люди з досвідом, які добре знають країну та всі особливості нашого виробництва. На мою думку, ви один з кращих практиків у нас на приїсках. А всі оті дипломи, вчені ступені… Нехай з ними панькаються на Боулдері, Об’єднаному та Лейк-В’ю! У нас з вами, Олфе, є голова на плечах і досвід. Ми можемо ще більше заробити на Золотому Пері, якщо не будемо байдикувати і не дозволимо всяким
Згадайте! Кілька років тому ці вчені запевняли, що в нашій країні взагалі немає золотоносних порід. Потім почали доводити, що є, тільки саме алювальне золото. А тепер вони хочуть вбити нам в голову, що окислені руди вичерпались, а з сірчаних мало користі. Щоб їм очі повилазили! Можна, звичайно, заробити дещицю і на окислених, і на алювальному, та не в них сила. Я вірю в наші родовища і купуватиму акції, а не продаватиму. Зараз саме час купувати акції, Олфе, і купувати якнайбільше. Все золото, яке потрапить мені до рук, я вгачу в акції.
— Алювіальне золото, а не алювальне, Педді, — зауважив Олф.
— Вельми вдячний, — посміхнувся Педді. — Ви підправляйте мене, Олфе, коли я ляпну щось не так.
Педді працював на руднику й одержував зарплату, як перший-ліпший гірник. Для всіх він був просто штейгером. Мало хто на руднику знав, що Педді — головний пайовик компанії. А той, хто знав, тримав язика за зубами. На це була своя причина: Педді давно скуповував у рудокопів золото; робив це, мабуть, і зараз, як підозрював Олф.
Кожен вибійник, який працював на багатих покладах, знав, що найкраще мати справу з Педді. Щоправда, він давав не таку добру ціну, як інші перекупники, зате з ним було безпечніше, а ради цього чи варто було сваритися за кілька шилінгів? Рудокопи гадали, що Педді працює на могутню банду, яка скуповувала крадене золото. Вона мала зв’язки в поліції, і «велика п’ятірка», як її називали, могла захистити будь-кого з своїх клієнтів, якби той попався на гарячому. Це всі добре знали.
Поступово Олф зацікавився Педді Кеваном, і йому захотілося допомогти хлопцеві стати на чесний шлях.
— Послухайте, Педді, — завів він якось розмову. — Якщо ви й далі так вестимете справу, у вас згодом буде купа грошей.
— Авжеж, — погодився Педді.
— Я до того, що коли ви хочете стати рівнею великим ділкам, то для цього не досить уміти спекулювати на акціях, треба багато чого навчитись.
— Ще встигну, — відповів Педді. — А втім, біди не станеться, якщо ви, Олфе, трохи мене помуштруєте.
— Для початку можна було б підстригтися й купити пристойний костюм, — порадив Олф.
— Не піде! Якщо я ходитиму чистенький та прилизаний, кожен йолоп вважатиме, що в мене золота хоч гатку гати.
— А хіба це не так? — Олф спробував викликати його на одвертість.
— Ну, це ви не туди загнули, містер
Олф засміявся.
— Ну що ж, Педді, це, звісно, ваша особиста справа. Але у вас усе життя попереду, і ви, бачу, можете досягти великих успіхів. То чому б вам не облишити всі околяси та не піти прямою стежкою?
— Як ви, наприклад? — ущипливо запитав Педді.
Олф криво посміхнувся.
— Хоча б. Правду кажучи, мені це не дуже допомогло. Але зрештою мати репутацію чесної людини — це теж чогось варте, навіть у такому місті, як наше.
— Не так уже й варте, — заперечив Педді. — Навряд чи це вам допоможе, коли доведеться тинятись по трактирах, шукаючи роботи. Ні, перш ніж почати жити за вашим рецептом, треба мати хоч кілька тисяч у кишені.
— Овва! — зітхнув Олф. — Можливо, й ваша правда. Але я інакше скроєний. Для мене є тільки два шляхи: або прямо, або… на той світ.
— Не вдавайте з себе дурня, Олфе, — Педді подався вперед; його бліде веснянкувате обличчя враз набрало напруженого, майже старечого виразу. — Всі тут підробляють на золоті…
— Ви хочете сказати — крадуть золото і незаконно збувають його?
— Ви знаєте, що я хочу сказати. А якщо ви цього навіть не робите, один біс, всі думатимуть, що робите. Так в чому ж різниця?
— В тому, що я цього не роблю. От і все.
— Хай буде по-вашому. — Педді осміхнувся. — Ну, а що б ви робили, якби я не взяв вас на роботу?
— А що б робили ви, якби я не дав ладу вашому руднику? — скипів Олф. — Адже ви самі казали, що берете мене тому, що я чесна людина…
— І знаєте свою справу.
— То й що? Ви незадоволені? А хто вам навів порядок, хто підвищив видобуток? У вас тут із звітністю робилось казна-що, коли я прийшов. А тепер ваша звітність в ажурі. Акціонери можуть нарешті дістати хоч якесь уявлення про стан справ на руднику. Ви маєте змогу платити дивіденди в цьому році…
— Атож, — реготнув Педді. — Містер де Морфе навіть пропонує від імені свого клієнта дві тисячі фунтів готівкою за наш рудник… і все завдяки вашій сумлінності.
Худе, змарніле обличчя Олфа посіріло. Пальці нервово стиснулися в кулак.
— Отже, мої послуги будуть уже не потрібні? — з гіркою іронією спитав він.
— Ви наче в воду дивились, — сказав Педді. — Хіба ви забули, як віддубасили Фріско тоді в поході? Він вам цього не подарував і ніколи не подарує. До того ж у нього завжди напохваті який-небудь гірничий інженер з дипломом. А втім, я міг би ще деякий час не продавати Золоте Перо, оскільки ми робимо тут непогане діло, якби ви так не пильнували кожної піщинки золота, що виходить з шахти.