Чтение онлайн

У Еббі стислося серце. Вона раптом зрозуміла, що немає необхідності вдаватися до фантазій, щоб уявити такого ворога, і немає сенсу покладати надії на цих уланів. Її єдиною надією був чарівник, і чим довше вона стирчала тут, біля входу в замок, тим більше надія танула. Але нічого іншого, окрім як чекати, їй не залишалося.

Еббі знову повернулась до замку — як раз вчасно, щоб побачити струнку жінку в простому платті, яка вийшла до мосту. У неї була дуже світла шкіра і розділене проділом пряме чорне волосся до плечей. Всі розмови в натовпі відразу

вщухли. Четверо часових біля мосту розступилися, даючи жінці дорогу.

— Чаклунка! — Прошепотіла Еббі стара.

Ця підказка була зайвою. Просте лляне плаття, прикрашене по коміру жовто-червоною вишивкою у вигляді давніх символів, було Еббі відмінно знайоме. Вона пам'ятала, як в дитинстві, сидячи на колінах у матері, вона чіпала пальчиками таку ж вишивку, як на сукні у цієї жінки.

Чаклунка злегка поклонилася очікують людям і посміхнулася.

— Будь ласка, вибачте, що ми змусили вас чекати цілий день. Це не в наших звичаях і аж ніяк не прояв неповаги до вас. Але йде війна, і такого роду заходи, на жаль, неминучі. Ми сподіваємося, що ніхто з вас не сприйме цю затримку як образу.

Натовп дружно забурмотів, що, звичайно ж, немає. Еббі і не сумнівалася, що ні в кого не вистачить духу заявити протилежне.

— Як іде війна? — Поцікавився чоловік, що стояв неподалік від Еббі.

Ясний погляд чаклунки звернувся до нього.

— За допомогою добрих духів вона скоро закінчиться.

— Так буде загибель Д'хари бажана добрим духам! — Підніс коротку молитву чоловік.

Чаклунка мовчки обвела поглядом лиця прохачів, бажаючи з'ясувати, чи не хоче ще хто небудь щось сказати або запитати. Охочих не знайшлося.

— Будь ласка, йдіть за мною. Засідання Ради закінчилося, і двоє чарівників приймуть кожного з вас.

Ледве чаклунка повернулася й рушила назад в замок, як троє чоловіків з натовпу проштовхалася вперед і встали перед старою. Вона схопила одного з них за рукав камзола.

— Та хто ти такий, щоб лізти вперед мене, коли я простояла тут з самого ранку?

Чоловік, одягнений у дорогий пурпурний камзол, з розшитими золотом рукавами, був, мабуть, якимось аристократом, а двоє інших — його радниками чи охоронцями.

— Але ж ти не заперечуєш? — Він виразно глянув на стару.

Еббі це навіть не здалося питанням.

Стара прибрала руку і замовкла, а аристократ перевів погляд на Еббі. У його глибоко посаджених очах виблискував виклик. Еббі проковтнула грудку в горлі і не промовила ні слова. У неї теж не було заперечень. В усякому разі, таких, які хотілося б вимовити вголос. Вона не могла дозволити собі ризикувати, особливо зараз, коли мета була так близька.

Раптово Еббі відчула поколювання, що виходило від браслета. Вона не дивлячись обхопила зап'ястя пальцями. Браслет виявився теплим. Такого з ним не траплялося жодного разу з тих пір, як померла мати, але тут навколо була магія, і Еббі не дуже цьому здивувалася. Натовп рушив слідом за чаклункою.

— Злі вони, — прошепотіла стара через плече. — Злі, як зимова

ніч, і такі ж холодні.

— Ці чоловіки? — Теж пошепки запитала Еббі.

— Ні. Чаклунки. — Стара похитала головою. — І чарівники теж. Ось хто. Всі, хто народився з чарівним даром. І краще б у тебе в торбинці було б щось цінне, а ні то чарівники перетворять тебе в пил тільки тому, що твоє підношення їм не сподобається.

Еббі міцніше притиснула до себебе торбинку. Самим поганим вчинком, який її мати зробила за все своє життя, було те, що вона померла до народження внучки.

Еббі проковтнула сльози і подумки поблагала добрих духів, щоб стара виявилася не правою щодо чарівників, щоб ті були такими ж добрими, як чаклунки, і допомогли їй. І ще вона молилася, щоб добрі духи зрозуміли і пробачили її.

Чаклунка, троє чоловіків, стара, Еббі, а за ними і всі інші пройшли під грати високих воріт. Опинившись по іншу сторону товстих стін замку, Еббі з подивом відчула, що, незважаючи на холодний осінній день, у дворі замку повітря по літньому тепле і ароматне.

В замок вів єдиний шлях: по серпантину дороги, через кам'яний міст над прірвою, і далі — в ворота з підйомними гратами. Дістатися сюди іншим способом могли тільки птахи — по повітрю.

Хоча всередині замку було тепло, Еббі все одно тремтіла всім тілом, як на морозі. Це місце наганяло на неї страх і тугу. Вона поступово починала схилятися до думки, що стара була права щодо чарівників. Життя в Конні Кроссінг було простим і протікала далеко від магії. Еббі ніколи не бачила чарівників і не знала нікого, хто з ними зустрічався, — за винятком своєї матері. А мати ніколи не розповідала про них нічого, крім того, що, маючи справу з чарівниками, потрібно тримати вухо гостро і не довіряти навіть тому, що бачиш на власні очі.

Слідом за чаклункою натовп піднявся по чотирьох гранітних прольотах, стертих за багато сотень років безліччю ніг, і через двері під портиком з чорного мармуру увійшов безпосередньо в замок. Чаклунка підняла руку і торкнулася чогось невидимого у темряві. Лампи уздовж стін спалахнули одна за одною.

Це була найпростіша магія — не надто вражаюча демонстрація дару — але по натовпу відразу поповз тривожний шепіт. Еббі подумала, що якщо ці люди злякалися такої малості, то вони, мабуть, даремно вирішили турбувати чарівників.

Зал, по якому вони йшли, вражав своїми розмірами. Колони з червоного мармуру йшли далеко вгору, арочна стеля губилася у височині, багатоярусні балкони на такій відстані здавалися крихітними. Посередині залу знаходився фонтан. Вода била на три людські зрости і каскадом стікала до чаш у вигляді ажурних раковин. Офіцери і чаклунки сиділи на білих мармурових лавах і про щось перемовлялися, але шум фонтанів заглушав голоси.

Чаклунка привела прохачів в набагато менше за розмірами приміщення і жестом запропонувала всім сідати на дубові лави, що стояли уздовж стіни. Еббі втомилася до смерті і була щаслива, що може нарешті сісти.