Амок
Шрифт:
Відчинилася брама, і на майдан висипала ціла юрба придворного люду в найрізноманітнішому і найбарвистішому вбранні, наче якийсь карнавал. Воїни з списами і щитами, царські зброєносці, сановники під своїми паййонгами, різні слуги, з яких двоє несли золоті царські плювальниці.
Імператор їхав у високій позолоченій кареті, запряженій шестериком. На кожному коні сидів верхи слуга. На передку — два кучери, ззаду — паййонгоносець з жовтим паййонгом. Одним словом, кожному було видно, який великий і могутній
Резидент вийшов назустріч почесному гостю і зустрів його на ґанку. Обидва «брати» поволі, церемонно і низько вклонилися один одному, а потім резидент узяв імператора під руку і повів до покою. Через те що сусухунан приїхав ненадовго, в справі, він наказав своїм людям лишитися і чекати його на вулиці.
Коли «брати» опинилися самі в кабінеті, поведінка обох зразу змінилася. Старший брат одразу втратив усю свою поважність і улесливо поглядав на молодшого, а молодший, навпаки, залишив улесливість і діловито спитав:
— Чим можу бути корисний вашій величності?
— Я завжди радий відвідати мого брата і протектора, — солодко відповів сусухунан.
— Дуже зворушений. Мені самому завжди приємно бачити вашу величність, — байдужим тоном промовив резидент.
— Через п'ять днів буде наше велике свято — Сурах. Між іншим, я хочу влаштувати цікавий бій звірів. Гадаю, ви не відмовитесь подивитися на це.
— Дуже вдячний вашій величності. Це, мабуть, надзвичайно цікаво.
— Тільки от… бачите… е-е… бачите, трохи грошей невистачає.
— Це неприємно, — пошкодував резидент.
— Так от я й хочу просити вас відпустити трохи в рахунок моєї пенсії, — закінчив сусухунан і навіть перестав дихати.
— А чи знаєте, ваша величність, що всі гроші за цей рік ви вже взяли?
— Знаю. Мені міністр фінансів якось говорив, — потупив очі імператор. — Але я сподіваюсь, ви не відмовитесь дати мені трохи наперед.
— Ваша величність! — з докором сказав резидент. — І так уже завжди наперед берете. Неможливо аж за наступні роки давати. Мусить бути якийсь порядок, якась межа.
— Знаю все це, шановний резиденте, але вже так сталося. Дайте востаннє, більш не проситиму. Зізнаюся вам під секретом: є обставина, яка змушує мене шукати грошей, чого б це не коштувало. Я думаю, навіть і вас це стосується.
— Що ж це таке? — вже більш уважно запитав резидент.
— Не знаю, звідки пішли чутки, що у мене немає грошей, щоб відсвяткувати як слід наше свято — Сурах, ці чутки підхопив Мангко-Негоро і навіть наважився запропонувати мені, щоб я продав йому свого тигра. Бачите, замість мене Негоро влаштує урочисте свято! Що ж тоді скаже народ? Це ж буде приниження мого авторитету, а наскільки я знаю, воно не в ваших інтересах. Чи не так, пане резидент?
В очах резидента сяйнула ледь помітна
— Ваша величність повинні були заздалегідь передбачити таке становище.
— Воно так, — зітхнув сусухунан, — але ж я тільки тепер довідався про це. Цей Радан-Бого дотягнув до останньої миті. Принаймні тепер іншого виходу нема. Я переконаний, що ви не допустите, щоб похитнувся мій авторитет серед народу.
— А скільки б ви хотіли? — спитав резидент, барабанячи пальцями по столу і дивлячись кудись убік.
— Та тисяч сто.
— Ні, ваша величність, це неможливо. Це ж буде майже за два місяці на наступний рік.
— Може, ви боїтесь, що я не доживу до того часу? — скривився імператор.
— Всі ми під аллахом ходимо, — задумливо відповів резидент.
— Ну, тоді хоч вісімдесят.
— Більше п'ятдесяти дати не можу, — твердо відповів резидент.
— Накиньте ще хоч десять, — жалібно попросив імператор.
— Не можу. Навіть ці даю лише на знак особистої поваги до вашої величності, щоб підтримати ваш авторитет.
— Хай буде хоч так, — ніби з жалем сказав сусухунан, а в самого одразу легко стало на серці.
Перемовившись ще кількома словами, обидва попрямували до виходу. Як тільки вони переступили поріг, резидент знову зробився надзвичайно ввічливим, лагідним, вивів гостя на ґанок, довго кланявся на прощання.
Почет сусухунана заметушився, прибрав належного порядку. Надзвичайна велич одбивалася від особи сусухунана.
І, дивлячись на цю урочисту процесію, народ схилявся і дивувався славі й могутності свого великого імператора Паку-Бувоно-Сенапаті-Інгнаголого-Нгабдур-Рахман-Сайдин-Панотогамо.
Задній бік сусухунанового палацу виходив у сад. Тут і був майданчик, арена для бою звірів. Міцні залізні грати огороджували овальну арену; лише з правого боку височіла стіна з кількома залізними дверима. Це було приміщення для звірів.
Заради такого урочистого свята імператорський сад був відкритий для всього народу. Ще задовго до вистави строкатий натовп обступив грати. Низенька огорожа перед гратами ледве стримувала натиск. Озброєні царські слуги стежили за порядком.
Від палацу сюди виходила широка веранда з мармуровими колонами і широкими сходами. На веранді під оксамитовим навісом стояли два крісла, абсолютно схожі одне на одне. Тут товпилася придворна челядь, чекаючи виходу імператора.
На сходах розташувалася варта — жахливі напівголі малайці з великими кривими крисами напоготові. Тут же внизу чекав гамелянг — струпний яванський оркестр.
Пролунав звук гонга. Всі підхопилися, вишикувалися в ряд, затамували подих. Навіть у натовпі людей не чути було ані звуку.