Чтение онлайн

— У святилищі, до якого вказує шлях медальон, спочиває від марноти смертного світу великий скарб Святості і Пізнання. Це Книга, яку записав Варух зі слів пророка Єремії [130] . Тобі (тут Учитель знов назвав мене таємним ім'ям) відомо, що саме Єремія сховав Кивот Завіту у місці, яке досі невідоме нікому. Ми, Обранці Шехіни, думаємо, що в цій таємній Книзі, тексту якої не бачив ніхто, крім Варуха, вказано, де пророк заховав святиню.

— Я читав пророцтва Єремії і Варуха, — сказав я, — але там не згадується про долю Кивота.

— Біблійні книги відкриті всім, — сказав Милхиеедек, — а в святилищі лежить книга для Обраних, заповіт Єремії. Ти повинен знайти його.

Старий стомився. Сили залишили його тіло, а душу Єдиний кликав до своєї безмежності. Демони давніх хвороб, що від них син Левія страждав під час мандрів на Схід, відродились у слабнучому єстві його і шаленою зграєю накинулись на помираючу людину.

Я поцілував руку Вчителя і сказав:

— Немає в мене твоєї мудрості, щоб зрозуміти напис на медальйоні. Понад сили мої така спадковість Обраності.

Довго збирався з силами Мелхиседек. І відповів мені так:

— Усе буде досягнуто, якщо над раменами твоїми встане благодать Шехіни. Напис цей майже розтлумачено Обраними. Слово «Куш» є назвою країни на південь від Єгипту. Літера «Алеф» означає число «один», тобто перший поріг Нілу, на кордоні чорношкірих людей. Перше слово «Кадеш» є ім'ям поганської богині, в храмі якої знаходиться секретне святилище. Літера «Нун» — це «чотирнадцять». Значення цього числа, другого слова «Кадеш» і малюнка з двох хвилястих ліній тобі й доведеться визначити в країні Куш. Якщо Шехіна буде над тобою, все вдасться і ти перший після Єремії побачиш Кивот Завіту.

— Але в книзі царів Маккавеїв сказано: місце, де схований Кивот, залишиться невідомим до того, як Бог збере вірних на береги Йордану, — заперечив я.

— Сто індиктів [131] минуло від часу, коли Варух поклав заповіт Єремії в таємну схованку. Часи виповнюються, гряде Господь! — сказав син Левія й умер. І душа його полинула до Єдиного, якого він знав.

Мене й досі непокоїть думка: якщо своїми сумнівами я хоч на мить прискорив смерть Учителя, невідпокутний гріх простерся прірвою між мною і Царством Небесним…

Вранці наступного дня в будинок Левія прийшли чотири сповідники Шехіни, носії вищих ступенів посвяти. Вони прочитали над тілом старого довгі молитви, загорнули його в плащаницю й понесли в останню дорогу речей сущих. Родова гробниця нащадків Фінеєса Дамаського ніколи не дочекається Мелхиседека — в таємному храмі Шехіни упокоєно тіло самітника; і ближні його у Братстві плачуть над святою могилою…

Над вечір я прийшов до Димитрієвої бочки послухати новини з обидвох ойкумен. Говорили, що цар Ніссі дав абхірам-смертникам сорок днів для очищувальних молитов перед стратою, і що набирають юнаків у новий Священний загін, і що нишпорки й вивідувачі Найвищої Ради шукають мужа в чорному плащі з агарянським мечем, якого бачили на березі Ітилю невдовзі після злочину в Печері

Чорної Риби, і що за голову того мужа визначена нагорода в дві тисячі дирхемів.

Я зрозумів, що сама доля спрямовує мене у далекий Куш. А вночі дивне видіння підтвердило мої наміри.

Побачив я пустелю — жовту, запісковану, мертву. Посеред тої пустелі стояв кам'яний стовп, подібний до Наддніпрянських баб. І вирізані на стовпі були віщі знаки: «Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш». І Голос у стовпі співав мовою моїх родовичів:

Йди за обрій, де висока трава, йди за обрій, де нема ворогів, де чекає тебе новий шлях, не вертайся на старі шляхи.

Як тільки видіння розтануло перед моїми очима, почав я збиратися в дорогу. Ще ввечері я обміняв чотириста дирхемів, зароблених в Ітхелі, на золоті візантійські статери, які неважко сховати в дорожному одязі. Монети я зашив у широкий пояс із волячої шкіри, приторочив до нього меч і лікарські ножі. В торбу поклав книжки і коржі, спечені Касою. Ще взяв малий міх із водою та друге взуття. У повстяному капелюсі сховав я браслет Менгі і зв'язку дирхемів для дорожних потреб. А потім вийшов з будинку. Ніч була вітряна, беззоряна, в сусідніх дворах брехали невтомні пси. Я пройшов занедбаним гаєм, піднявся на Зміїний пагорб і з вершини його побачив людей, що стояли на вулиці Мідяного Стовпа перед брамою Левієвого дому. Вони були в плащах із глухими каптурами, і зрозумів я, що нишпорки Хак-Кахалу напали на мій слід.

Я подякував Шехіні за благодатне видіння. Через Зміїний пагорб вийшов я на вулицю П'яти Тополь і нею попрямував до Семендерської брами.

Упорядники тексту «Свідоцтва Олексія Склавина про Сходження до Трьох Імен» змушені вклинитись у течію розповіді Олексія. На епізоді втечі автора Свідоцтва з Ітхелю цілісний текст «Свідоцтва…» уривається. Наступні сторінки рукопису або фатально пошкоджені часом, або просто відсутні. Далі упорядники пропонують кілька уривків «Другого імені», що збереглися від руйнації. Можливо, ці уривки сюжетно стосуються обставин подорожі Олексія-Ратибора в Південний Єгипет, зокрема його перебування в Семендері.

…Кожній імперії потрібна південна столиця, де б її єство спочивало від себе самого. Та столиця повинна стояти на березі моря, або ж біля відножин нездоланно високих гір, щоб спочинок імперії не порушувався спокусою завоювань. Поки влада імперська підноситься над ойкуменою на стовпі північної столиці, у південній імперія виколисує добру примару власної Вічності. Всі імперії уособлені в шляхах і в них знайдуть безсмертя. І з волі Єдиного те безсмертя стане найхитрішим способом заперечення їхнього хижого буття. Чи пам'ятають каравани будівничих шляхів?..

…У розмові зі мною шейх Абур висловив думку, достойну мудрості обраних Шехіни. Він сказав: «Містики й математики — рідні брати у своїх намаганнях. І містики, і складачі чисел спрощують Суще до знаків і граються ними, не боячись Аллаха». Я сказав: «Тоді можна назвати містика математиком чуттєвого Всесвіту». Шейх Абур відповів: «Так, але, сину мій, не відкривай брами Таємничого тим словом, яке здатне нагло руйнувати мури».

І ще думаю я: між іудеїв так багато знавців алгебри тому, що іудейська містика обмащена Числами, як будинок хазарина — глиною.