Чтение онлайн

Дев"ять легких десантних бронетранспортерв, покинувши десантн платформи, вишикувалися на дороз. Пофоркували на малому газу мотори легкий сизий димок дизельного вихлопу пднмався над ними в блакитне свтанкове небо. Збиралися до сво "брон" парашутисти, скидали на платформи, як звльнили бронетранспортери, парашути, займали мсця в транспортних "луазах", готових до маршу.

– Як ви вважате, ване Федоровичу, золотом ми розкидатися можемо?
– Запитав у фельдфебеля Олйника командир десантного батальйону майор Величай.

– Розкидатися золотом не дло.
– Посмхнувся Олйник.
– А що, десь тут золото з"явилося?

– На цю галявину,

фельдфебелю, цього ранку три сотн з гаком парашутиств стрибонуло.
– Не звернув комбат на роню ротного старшини уваги.
– Та ще три десятки машин. на кожну по чотири парашути приходиться. А кожен парашут немалих грошей кошту. Коли б тут бй стався, то няко мови не було б, не до парашутв в такому раз. Однак нам, на щастя, до бою ще дохати потрбно. Тому, ване Федоровичу, наказ такий: берть свй взвод, прийняти у ротних командирв парашути, вдвезти в найближче село лишити майно аборигенам мсцевим на збергання. Нехай постережуть, поки з"являться тут головн сили арм. А щоб не розкрали пейзани вйськове майно, добряче настрахати х не завадить. Задача вам, ?ване Федоровичу, зрозумла?

– Так точно, зрозумла, товаришу майор!

– Виконуйте!
– Величай розкрив планшет.
– Батальйон доженете ось тут!
– Вказав на карт.

– сть!
– Три ТПК ревнули дизелями , гойднувшись пружинисто на товстеньких колесах, покотилися путвцем до ближнього села, тягнучи кожен по три платформи, як буксири барж днпровськ...

Реве мн-колона, три "луази" через лс мчать, головною диною вулицею в центр села вилетли. Сльце - так соб. Вуличка, бльше на стчну канаву схожа, узбччя смттям завален, хати облуплен...

На пагорб дм кам"яний, бляхою критий - явно у колишнього куркуля вдбраний. Над анком прапор червоний ганчркою мокрою в повтр враншньому звиса - сльрада тут, значить. Фельдфебель Олйник ван Федорович глянув орлиним поглядом довкл, сержантам свом на певн будинки вказав велв доставити хнх господарв перед сво ясн оч. Чмихнули ТПК сизим димом за клька хвилин тро селюкв постали перед фельдфебелем грзним. Стоять, не дихають, на Олйника з острахом поглядають: у фельдфебеля вздовж погону польового смуга широка, отож селюки дихати перестали - ого, стльки у чоловка на погонах китайки червоно! Неабияке, значить, начальство завтало.

– Партблети на стл!
– Рикнув фельдфебель тро смиренно на стл поклали в цупких обкладинках книжечки з написом "Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков)" чорним по червоному.

– От що, громадяни.
– Фельдфебель погортав книжечки.
– Ви в сел цьому владу радянську представляте: голова колгоспу, парторг голова сльради. Ви тут з сорок другого року кожен день людям у вуха вдували, що правильно товариш Сталн проти хохлв вйну почав. Бо хохли ось-ось сюди прийдуть всх вбивати почнуть. Всх вбивати ми, звичайно, не будемо. Але за вами, громадяни, мотузка плаче...

"У-у-у-у..." прогудли непевно вс тро, так що, не розбереш, що сказати хотли.

– Не за те вас вшати потрбно, що хата у кожного з вас пд бляхою. То не грх в хат кам"янй пд бляхою жити. За це вшати вас не буду. Хоча й хати ц не вами збудован, ви х у нших вдбрали.

"У-у-у-у..." знову дружно прогудли щось тро представникв радянсько влади в сел.

– Жити в хат пд бляхою - то не грх, тут я згоден з вами. Але квиток партйний мати - це грх, однак, грх невеликий. За це вшати не варто, що поробиш: людина несповна розуму. Помилятися кожен може. Вшати ми тих будемо, хто в сел вашому у хат пд бляшаним дахом

живе квиток партйний ма. Тих на воротах сльради вашо повсити варто. Вс бди у селян тутешнх вд вас, комунств клятих. Багато сала ви людям за шкру залили. Тому шкру з вас зняти кожен в цьому сел бажа. Згодн, громадяни?

"У-у-у-у..." - чи то погоджуючись, чи то заперечуючи, загомонли знову вс тро разом. Фельдфебель замовк дивився на цих трьох вичкуючи.

– Отже, громадяни комунсти, ваш земляки шкру з вас знмуть цлком заслужено. ви розумте, що врятувати вашу шкру вд повнстю заслуженого вами покарання тльки я можу. Хоча, по правд, на бса мен шкра ваша потрбна? Це лиш вроджена моя доброта дозволити вашим односельцям негайно вас трьох обблувати або на воротах сльради повсити мен не да. Аж сам соб дивуюся, до чого я добрий. Тому дам я вам можливсть грх свй спокутувати хоч би тршечки. Лишаю вам майно вйськове, яке з собою тягати не випада. Збережете цлим неушкодженим - живими лишитеся, хоч клаптик пропаде - вас на воротах повшу, а сльце вогнем артилерйським на цурпалки потрощу. Те, що залишиться - танками з землею зрвняю. Зрозумли?

Хриплять вс тро щось нерозбрливе.

– Я зрозумло пояснив, питаю?
– Олйник голос пдвищив.

– Понятно всё, чего там...
– Не в лад вдповли тро.

– Отож, дев"ять взкв разом з вантажем лишаю вам на збергання. Бережть х, як зницю ока...

Трйко "луазв" заревли двигунами, видихнули дим сизий покотили ген за край лсу...

...З вечора сидли командир авацйного гелкоптерного полку разом з начальником штабу та командирами ескадрилй, схилившись над картою. На стол - стопка фотопланшетв. Полку поставлена бойова задача. Сьогодн на свтанку бйц аеромобльно бригади мають висадитися в тилу росян. Завдання полку бойових гелкоптерв - прикрити висадку десантникв пдтримати хню атаку.

...До свтанку залишаться години пвтори, не бльше. Аеродром занурений в передсвтанковий серпанок, ховаться в тому серпанку довга, ген-ген, до самого обрю, злтна смуга. На металчних плитах стоять, як птахи з настовбурченим пр"ям, транспортн гелкоптери С-55А2, втомлено лопат опустивши. Спереду ззаду гвинтокрил машини затиснут турбнними "кобрами" - гелкоптерами вогнево пдтримки. Обабч смуги сидять групками десантники.

– Сьома рота!
– Кричить на весь аеродром опецькуватий чоловк в свтло-блакитнй льотнй форм, яку носять екпаж гелкоптерв, в польовому кеп великим блокнотом в руках.
– Сьома! Давай!

Групи спроквола встають, закидають на спини РД , розбившись на корабельн групи по всм бйцв у кожнй, чимчикують до першо ескадриль транспортникв. Кожна група шикуться навпроти свого борту. Командир групи доповда командиров екпажу про готовнсть до посадки , отримавши дозвл, десант зника всередин. Борттехнки вже приготували машини до польоту: на пропатрони, як поршнев двигуни запускають, податься струм роктливо запускаються двигуни гелкоптерв. Гвинт розкручуться повльно-повльно, оберти набира. Проходить ще хвилина двигун виходить на робочий режим, перемикаючись з малого на великий газ. Десантн групи вже сидять-вбрують всередин гвинтокрилв. Гелкоптер трясеться , здаться, дрбно стряса весь цей насторожений, на якусь коротку мить завмерлий в досвтнй тиш свт. Налаштувавшись на приводну радостанцю, всмнадцять транспортних гелкоптерв у супровод ескадриль "кобр" вдриваються вд ЗПС . В десантному салон припали до люмнаторв десантники. Кожен з них - як стиснута пружина, досить одного слова, одного жесту - настане миттва реакця.