97

ДІЙОВІ ЛЮДИ

С м и к С е р г і й — голова сільради

П а н ь к о — секретар

К о п и с т к а М у с і й

П а р а с к а — його жінка

С

т о н о ж к а І в а н незаможні

Г а н н а — його жінка

В а с я — його син

Д і д Ю х и м — 105 років

Г и р я Г н а т

Л и з я — його дочка багатії

Г о д о в а н и й

Д і д з ц і п к о м

Ч е р н и ц і з м о н а с т и р я

Л а р и в о н — глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві

О р и н а — старчиха

Запалила Г а н н а у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:

— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..

А на лаві край віконця син В а с я вчив грамоти сусіду М у с і я К о п и с т к у.

— Ти не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба — ооссаа…

К о п и с т к а. Оооссиа…

Г а н н а. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?

К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!..

Г а н н а. Люди сміються…

К о п и с т к а. Бо дурні.

Г а н н а. Годі, розумний!

К о п и с т к а. І ти, мамашо, дурна.

Г а н н а. Наробили слободи…

К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач… Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…

Г а н н а. Хай вона тобі сказиться!

К о п и с т к а. Рихметики й усякої політики вивчимось. а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме…

Г а н н а. Варнякай…

К о п и с т к а. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно… ш-ш-ш! — борщ закипів, іще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столі…

Г а н н а. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо’гже, їй-бо, попалю всі твої

книжки!

В а с я. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так… Тепер революція, і вчитися треба всім, всім…

К о п и с т к а. І тобі, мамашо!

В а с я. І вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.

К о п и с т к а (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака…

В а ся. Та не собака, мамо!..

Г а н н а. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок).

К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив їй дорогу).

В а с я. Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде…

Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний… Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти… (Одійшла).

В а ся. Їй-бо, втечу!

Г а н н а. Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!

К о п и с т к а. Ну тебе к лихій матері, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..

Рип у хату — д в і ч е р н и ц і.

К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилізла.

Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?

Ч е р н и ц і мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна загугнявила:

— Жертвуйте, православні, на построєнія божої церкви, якщо ласка ваша…

Д р у г а (приспівувала). І не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу.

Г а н н а (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна… Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).

К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?

Ч е р н и ц і ні в тих ні в сих. Зашморгали носиками.

І хіба ото вас ще не розігнали?

П е р ш а (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали…

Д р у г а (вже приспівувала). А в церкву божую коней поставили.

Г а н н а (рушник затремтів у руках). Ой матінко божа! У церкву — коней?

Ч е р н и ц і (так і посипали): Правду знайте, православні!..

— Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней…

– І хреста з церкви знято…

— Уночі зняли…

К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?

Ч е р н и ц і. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте…

К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду?

Ч е р н и ц і. Істинно, благодію, — коло броду.

К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так… Ловко ж ви брешете, дівчата!

Ч е р н и ц і (очатками блик-блик). Істинно православні, істинно так! Нам гріх неправду казати…